Шановні відвідувачі! Ми раді вітати вас на сайті міста Підволочиськ!

Підволочиськ — стародавнє містечко, перша згадка про яке датована 1463 роком. У нестримному потоці важливих і дріб’язкових подій швидко минали роки і сторіччя, у вічність відходили страшні воєнні трагедії, зазнавали безслідної руїни рукотворні споруди, невпізнанно змінилося обличчя населеного пункту.

Сьогодні він відроджується, живучи по принципах об’єднання і творення, прагнучи вирішувати головні завдання свого стратегічного плану. Він невпинно міняється. І в єдиній та неповторній суті стародавнього і сучасного Підволочиська з’являється все більше нових граней.

Автор та власник сайту:
Кіндрат Дмитро Юрійович
Пошта:
Skype: Dmytro.Kindrat
Телефон: +38 (096) 101 29 65

 

Про сайт
  • Неофіційний

    Сайт містечка Підволочиськ

Сайт на реставрації.

Тимчасово можуть не працювати або некоректно відображатися сторінки.

Відомі вихідці з містечка Друк e-mail

Ільк

Ільк (справжнє прізвище Гюнзберг) Бертольд Карлович
(1896-19.6.1937). Старший лейтенант ГБ (1935). Народився в нашому Підволочиську. Закінчив гімназію, потім Експортну академію у Відні. Володів німецькою, польською, англійською мовами. Брат радянського розвідника М. Уманського. У 1919 р. вступив в КП Галіції, в 1920 р. — в КП Австрії. Знаходився на підпільній партійній роботі, піддавався арештам. У 1925 р. арештований в Угорщині за революційну діяльність і поміщений у в’язницю, біг. Емігрував в СРСР. У червні 1926 р. зарахований на роботу в ИНО ОГПУ, направлений нелегальним резидентом до Німеччини (псевд. «Бєєр»), діяв в Гамбурзі під ім’ям Давида Фукса, співвласника фабрики іграшок. До 1929 резидентура «Бєєра» мала в своєму розпорядженні 10 цінних джерел, 7 з яких давали документальну інформацію. У 1930 р. розвідувальна мережа «Бєєра» була реорганізована в декілька нелегальних груп. Сам Ільк вів по Франції і Англії. Після повернення в СРСР був переведений в органи контррозвідки. З травня 1935 р. — начальник 10-го відділення Особливого відділу ГУГБ НКВД СРСР, з 1937 р. — заст. начальника 3-го відділу Управління держбезпеки УНКВД по Сталінградській області. Арештований 28 квітня 1937 р. по звинуваченню в шпигунстві. Засуджений комісією у складі наркома внутрішніх справ, прокурора СРСР і голови Військової колегії Верховного суду 19 червня 1937 р. до вищої міри покарання і того ж дня розстріляний. Посмертно реабілітований в 1958 р.


Кривіцький

Кривіцький Вальтер Германович
(справжнє ім’я Гінзберг Самуїл Гершевич, 28.6.1899-10 2.1941). Народився в сім’ї торгового службовця в містечку Підволочиськ. Навчався у Львівській гімназії. У 1918-1921 рр. знаходився на нелегальній партійній роботі по лінії Комінтерну в Австрії і Польщі. Є підстави думати, що саме Кравіцький був причетний до зараження води в колодязях тифозною паличкою в Жмеринці у 1919 році. Це було зроблено троцкістами проти воїнів УНР та Галицької армії. Далі Кривіцький займається агентурною роботою..закуповоє зброю, закладає таємні склади, готує бойовиків. З 1921 р. — співробітник IV (Розвідувального) управління Штабу РККА. Працював в Польщі і Германії (1921-1925). Служив він червоній Москві на чолі з Сталіним. З 1925 робота в головному апараті розвідувального управління в Москві. 1926 -відрядження до Німеччини, потім знову СССР. Співробітник-літератор, пом. начальника 3-ої частини 3-го відділу РУ Штабу РККА (листопад 1925 — травень 1926). З початку 30-их служить у 4 управлінні Генштабу (розвідка)Їде в німеччину де жартома купує в одного із чільних фашистів надсекретну технічну документацію новітнього підводного човна , а в знайомих есесівців — таємні японські дипломатичні шифри. Це дозволило Сталіну бути в курсі усіх справ «країни ранкового сонця». А заява наркома Литвинова, на підставі тих документів, про розподіл сфер впливу між Японією та Німеччиною викликала світовий скандал. Там ніяк не могли усвідомити, звідки ж вийшла інформація. З 1931 року працював в ИНО ОГПУ. В 1934 р. зам директора Інституту військової промисловості. У жовтні 1935 р. направлений до Голландії як керівник нелегальної резидентури ИНО. Нагороджений орденом Червоного Прапора (1931) і бойовою зброєю (1928). Осінню 1937 р., отримавши вказівку повернутися до СРСР, попросив політичний притулок у Франції, потім в США. Встановив контакт з сином і помічником Л. Д. Троцького Л.Седовым. Опублікував ряд статей, що викривають сталінський режим. У 1939-1940 рр. жив в Канаді. Видав співробітникам англійської розвідки близько 100 імен радянських розвідників в країнах Західної Європи. Мартін Леснер, Ельтель Вольф Пореф це лише маленька частинка імен під якими жив Кривіцький. У 1941 р. в Вашингтонському готелі покінчив життя самогубством... Сам Вальтер будучи ще живим говорив своєму адвокату, що коли його знайдуть мертвим і це виглядатиме як нещасний випадок чи самогубство — не вірити! Після додаткового розслідування інспектор поліції констатував убивство (Говорять, що він був убитий співробітниками радянської розвідки). Автор книги «Я був агентом Сталіна.


Герман Кестен

Герман Кестен
— всесвітньовідомий німецький письменник, поет, критик, гуманіст. Народився у 1900 році в місті Підволочиськ, Тернопільської області, біля східної межі колишньої Австрійської землі Галіції. Сам Кестен згадував як мати співала йому українські пісні. Емігрував до Франції в 1933. Оскільки нацистські солдати авансувалися, то він у 1940 році тікає в США. Там — з Томасом Манном — стали активістами у «Аварійно Рятувальному Комітеті». Багато кого можна було звинуватити у їхній втечі з Європи. Герман зумів забезпечити себе коштами щоб переправитись через Атлантику.

Петиції та свідчення про нього відносять до Німецької Літератури у Вигнанні (редактор Г. Кестен).
Н.Фарбер на прохання самого Кестена написав книгу"Підволочиськ — моє місто«. Твори письменника перекладені на всі європейські мови, хінді, китайську, іврит, японську.


Юхим Зіцерман

Александров-Зіцерман Юхим
народився 13 травня 1960 року. Ведучий і учасник популярних телепередач, активно працює в жанрі єврейської пісні. Народився в місті Підволочиську Тернопільської області. Батьки Любов Юхимівна і Борис Михайлович родом з містечка Бершадь Вінницької області, в’язні Бершадського гетто. Після звільнення Бершаді в 1944 році батька призвали в ряди Радянської Армії. Кінець війни зустрів на Західній Україні. Нагороджений медалями СРСР. Після закінчення медичного училища матір направляють в Підволочиську районну лікарню, де вона пропрацювала медсестрою інфекційного відділення більше 30 років. Батько, після демобілізації, закінчив Львівський державний університет і працював завідуючим відділом листів районних газет містечка Підволочиська, а пізніше в містечку Волочиськ Хмельницької області.

Навчаючись в середній школі, Юхим закінчив музичну школу по класу кларнета. У 1976 р. поступає в Дніпропетровське державне театральне училище. Після закінчення, до призову в армію працює в Тернопільському театрі ляльок. У 1982 р. поступає на факультет музичного театру в Державний інститут театрального мистецтва ім. Луначарського (ГИТІС). Ще будучи студентом, запрошений солістом в Єврейський камерний музичний театр, а потім в Роськонцерт, в театр музичних пародій під керівництвом В.Винокура, де працює артистом, а також є режисером багатьох номерів і програм театру. Разом з театром пародій, а пізніше і сольними програмами гастролює в США, Ізраїлі, Німеччині, Австралії і ін.

У 1992 р. виходить в світ перший музичний альбом Юхима Александрова «А гицн паравоз», що включає в себе єврейські народні пісні і пісні на вірші М.Танича. У 1999 р. Юхим Александров — ведучий розважальної програми РТР «ТБ КРОСВОРД». Постійний учасник гумористичних телепередач «Ах, анекдот» і «Аншлаг і К», а також інших телепрограм. Творець власних музичних моноспектаклів «Нахэс энд Цорэс» і «Секрет фаршированной рыбы», з якими успішно гастролює в США і Австралії. У 2001 році в співавторстві з продюсером Яном Ашкиназієм побачив світ масштабний музичний проект «Пісні єврейського містечка», солістом і художнім керівником якого став Юхим Александров.

У 1996 році провідна російськомовна газета США «Новое русское слово» так охарактеризувала творчість Юхима Александрова-Зіцермана: «Сейчас есть много певцов, исполняющих еврейские песни, среди них немало очень талантливых людей, но никто и никогда не пел и, наверное, не споет так, как поет Ефим Александров».

Юхим Александров Лауреат Премії Федерації Єврейських Общин Росії «Чоловік року 5764». Ізраїльський телевізійний канал «Ізраїль Плюс» на своїй щорічній церемонії «Золота дев’ятка», де переможці в 9 номінаціях визначалися в результаті голосування, в якому взяли участь сотні тисяч російськомовних ізраїльтян, нагородив Юхима Александрова призом «За вклад в усесвітню єврейську культуру» спеціальною «Золотою дев’яткою»!

На початку 2007 року Указом Президента Російської федерації Юхим Александров удостоєний звання: ЗАСЛУЖЕНОГО АРТИСТА РОСІЇ. Сьогодні Юхим Александров продовжує роботу в рамках проекту «Пісні єврейського містечка». Веде активну творчу діяльність як, актор, співець, шоу-мен, а так само як і автор, продюсер, режисер нових музичних проектів.


Достман

Достман Олександр Леонідович
народився в 1960 р. у містечку Підволочиськ Тернопільської області. Діяльність в області культури почалася з роботи в Парку культури і відпочинку м. Хмельницький як заступник директора. Пізніше О.Л.Достман переходить на роботу в пересувний цирк «Веселка» на посаді головного адміністратора. Саме тут він отримав перший неоцінимий досвід адміністраторської роботи. З жовтня 1987 р. — робота в «Росконцерте» в ансамблі музичних пародій В.Винокура спочатку як завідувач художньо-постановочної частини, а потім директор. У 1988 р. разом з Володимиром Винокуром вони заснували Театр музичних пародій В.Винокура і до 1993 р. Олександр Достман був директором цього театру. Працюючи директором фірми «Лиат-Натали Энтертейнмент», О.Л.Достман в 1994 р. організував гастролі Тому Джонсу, Лайзи Мінеллі, групи «Gipsy Kings» в Москві.

У серпні 1994 р. Олександр Достман заснував Культурний фонд «АРТЕС», в рамках якого як продюсер здійснив цілий ряд великих культурних проектів. Майже одночасно він виступив ініціатором створення Асоціації Високої Моди Росії, ставши її президентом. У листопаді того ж року Фонд і Асоціація провели свій перший грандіозний захід — Тиждень Високої Моди в Москві, який проходить під патронажем мера Москви Ю.М.Лужкова.

У 1998 р. «Неделя» відзначила свій п’ятирічний ювілей. За час існування «Недели» на московському подіумі свої колекції демонстрували такі «Дома», як: Пако Рабанн, Гі Лярош, Ланвен, Карвен, Ніна Річчі, Жан-Луї Шеррер, Торрент, П’єр Бальмен, Лапідус, Лекоане Еман, Луї Ферро, Баленсиага, Лоріс Аззаро, Роша, Клод Монтана, Бріоні, Енріко Ковері, Маріелла Бурані, Роберто Каваллі, Ренато Балестра, Роккобарокко, Міла Шон, Гаттіноні, Ерреуно, Фенді, Валентин Юдашкін, Ірина Крутікова, Ігор Чапурін, Андрій Шаров, Слава Зайцев.Закономірним стало створення щотижневої телепрограми про моду «Подиум д’Арт», продюсером якої виступив А.Л.Достман. Програма виходить на каналі Державного телебачення Росії під егідою Фонду «АРТЕС» і Асоціації Високої Моди Росії і користується великою популярністю у глядачів, що цікавляться світом моди. Робота і дружба з В.Винокуром назавжди визначили особливе відношення до жанру гумору і сатири. З 1994 р. О.Л.Достман продюсирує «Аншлаг и К», одну з найпопулярніших гумористичних програм Державного телебачення Росії, а з 1998 р. стає продюсером іншої популярної вечірньої передачі ВГТРК — «Добрый вечер» з Ігорем Угольниковим.

Олександр Достман є продюсером різних концертних програм і показів мод, серед яких: концерт до 35-річчя творчої діяльності і прощального гастрольного туру И.Д.Кобзона (1997 р.), який, за оцінкою фахівців, не має аналогів в Росії по масштабах і складності технічних і організаційних проблем: завершальний концерт туру 11 вересня тривав в прямій трансляції 11 годин; щорічні покази колекцій «від кутюр» Валентина Юдашкіна в Москві і на Тижні Високої Моди в Парижі (зокрема — ювілейний показ до 10-річчя Дому «Валентин Юдашкін»); сольні концерти зірок російської естради в ГЦКЗ «Росія» (щорічні концерти А.Розенбаума, концерти А.Буйнова, Ф.Кіркорова, И.Ніколаєва, Л.Вайкуле, ювілейний концерти В.Винокура, балету А.Духової «Тодес», Н.Бабкіної).Живе і працює в м. Москві.


Достман, Зіцерман

Навіть зараз, незважаючи на кар’єру, Юхим із своїм другом дитинства, юності і вічної молодості, президентом Культурного фонду «АРТЭС» О. Достманом не перестають дружити.


Єпископ Нестор

Єпископ Тернопільський і Бучацький Нестор
(в миру Андрій Анатолійович Писик) народився 22 травня 1979 р. в смт. Підволочиськ Тернопільської області в родині службовців. В 1996 р. поступив на навчання в Київську Духовну Семінарію, після закінчення якої в 1999 р. продовжив навчання в Київській Духовній Академії. Завершив навчання в КДА в 2003 р. з присвоєнням вченого ступеня кандидата богослів’я за роботу «Досвід православної антропології в творіннях св. Отців та монашеській традиції». Того ж року призначений викладачем КДАіС.

26 жовтня 2000 р. намісником Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря єпископом Переяслав-Хмельницьким Димитрієм пострижений у чернецтво з нареченням імені Нестор — на честь преподобного Нестора Літописця. Того ж року рукоположений на ієродиякона, а 28 травня 2001 р. Святійший Патріархом Філаретом рукоположений на ієромонаха. З 10 листопада 2003 р. — секретар Патріарха, з 22 лютого 2005 р. — намісник Свято-Феодосіївського монастиря м. Києва.

Рішенням Священного Синоду від 28 лютого 2006 р. обраний на єпископа Тернопільського і Бучацького. Очолена Святішим Патріархом Філаретом архієрейська хіротонія відбулася 5 березня 2006 р. у Володимирському кафедральному соборі Києва.

2007–2013
Сайт містечка Підволочиськ
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать сайту містечка Підволочиськ (їх авторам) та охороняються законом України
"Про авторське право і суміжні права".
Публікації авторів можуть не співпадати з думкою редакції cайту містечка Підволочиськ.
При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.