Час будувати храми Друк
(1 Проголосувало)
«Гомін Волі» П'ятниця, 01 жовтня 2010
Автор Л. Сівкова   
Рівно шістдесят п'ять років тому в Терпилівці сталася сумна подія, про яку тут пам'ятають і переказують ще досі. Таке не забувається. Гарного серпневого дня 45-го року енкаведисги вислідили, що в місцевій церкві переховується група повстанців, оточили і підпалили храм. Патріоти воліли прийняти смерть, ніж здатися ворогам. Лише двом чи трьом вдалося втекти, решта згоріли заживо. Отець Володимир Герасимович, довголітній парох Терпипівки, невтомний громадський діяч і просвітитель, великий патріот України і добрий батько для всіх своїх парафіян, не дожив бути свідком цієї трагедії. Він помер від серцевого нападу ще в час першого приходу більшовиків у 1940 році.

  Після тих трагічних подій і до цього часу церковні богослужіння відбувалися в домі Герасимовичів. Аж в роки неза¬лежності в селі побудували нову церкву. Але на той час тут вже діяли дві конфесії, і храм відійшов православній громаді, а греко-католики продовжували молитися в колишньому проборстві. Та ось настав день, коли і в них з'явився свій храм. Цю будову вершила на свої кошти парафіяльна громада Терпилівки, допомагали жителі інших сіл. Свою лепту внесли уродженці села, що проживають в різних куточках світу. Не відмовляли в допомозі Олег Петрович Крижовачук та Олек¬сандр Феодосійович Самсоненко.


...Так бгатолюдно, як минулої неділі, на подвір'ї дому Гера¬симовичів не було вже давно. Розділити радість освячення нового храму з місцевими парафіянами зійшлися мешканці навколишніх сіл, Підволочиська, з'їхались ті, в кого в Тер¬пилівці є родичі або близькі. Ікону — подарунок церкві від районної влади передав отцеві Михайлу Андрейчуку заступ¬ник голови районної державної адміністрації Віталій Богдано¬вич Сум. З хвилюванням і нетерпінням чекали всі прибуття правлячого архиєрея Тернопільсько-Зборівської єпархії кир Василія Семенюка. Всечесного отця зустрічали хлібом-сіллю, а найменші діточки піднесли йому квіти та встелили дорогу до церкви пелюстками троянд. Владика освятив новий храм і престіл та відправив першу Службу Божу.

 


...Сказано в Еклезіаста: "Для всього свій час і година своя кожній справі під небом: ... час руйнувати і час будувати... час мовчати і час говорити... час війні і час миру!" Відійшов у минуле час, коли палали церкви і падали хрести,. Все менше людей — свідків трагедії терпилівської церкви. їм на зміну зростають діти й онуки, для яких одним з найпам'ятніших днів у житті стане цей, сповнений радісного хвилювання, коли вони вперше ступили під склепіння нового світлого храму, якого чекали десятиліттями їх діди, прадіди і батьки.