Шановні відвідувачі! Ми раді вітати вас на сайті міста Підволочиськ!

Підволочиськ — стародавнє містечко, перша згадка про яке датована 1463 роком. У нестримному потоці важливих і дріб’язкових подій швидко минали роки і сторіччя, у вічність відходили страшні воєнні трагедії, зазнавали безслідної руїни рукотворні споруди, невпізнанно змінилося обличчя населеного пункту.

Сьогодні він відроджується, живучи по принципах об’єднання і творення, прагнучи вирішувати головні завдання свого стратегічного плану. Він невпинно міняється. І в єдиній та неповторній суті стародавнього і сучасного Підволочиська з’являється все більше нових граней.

Автор та власник сайту:
Кіндрат Дмитро Юрійович
Пошта:
Skype: Dmytro.Kindrat
Телефон: +38 (096) 101 29 65

 

Про сайт
  • Неофіційний

    Сайт містечка Підволочиськ

Сайт на реставрації.

Тимчасово можуть не працювати або некоректно відображатися сторінки.

Отаке-то воно — прикодонне життя за цісаря Друк e-mail
(0 Votes)
«Гомін Волі» П'ятниця, 19 квітня 2013
Автор Ю. Мокрій   

До 550 річчя першої писемної згадки про Волочище…

Мешкати на кордоні неєпросто, особливо коли той кордон з Росією. Завжди знайдеться нездаль, котрій той «гренц до лямпи». Переправити офіційно посилку, чи якусь там банальну бандерольку ризик — приміром у тому ж  таки Волочиську 20 листопада 1908 року заарештували двох злодійкуватих поштариків, котрі викрали з посилок  7 тис. рублів (добра корова коштувала на той час 60 руб.). Через ріку безконечно — так само як і в наші часи до «маначина»—, вешталися типи, зовнішній вигляд котрих переконував моцно триматися за  калитку в споднях. Деякі наші ходили денно по парканайцять разів за Збруч по харчі, що там були дешевші, як би нині у Мостисках. Зате волочиським можна було раз, та й то щодень мельдуватися в урядника – в Росії «дбали» за народ. Той народ стояв у довжелезних чергах, і лише кілька перших (як би скочило у знану біблійну купіль) діставали печатку. «Австріяки» за 30 корон  отримували дозвіл на місяць. Але то тільки вершина айсберга – головне контрабанда. Впоминання на кшталт «правоохоронні органи» викликали слізний гомеричний регіт обивателя — обиватель міркував, що саме там гніздо всіякоможливої корупції. Зрештою, і нині декотрий таке паскудне на «органи» подейкує. А «органи» мусіли бдити і й читати т. зв. «супроводжувальні листи», де у відповідних альбомах «красувалися» світлини різних бомбистів, анархістів, есерів, большевиків та іншого подібного «шмельцу» (лист від 23.12.1910 р.).

Волочиське прикордонне начальство наймало філерів-тайняків і, як сумно писав полковник Єрьомін — «казну тратили на попойки» – замість красти самим. Ті «агенти», коштували копійку за пучок — «народу много — брали количеством». Кордон великої миції для професійних порушників  не становив. Київські зверхники скаржилися, що за пару рублів або літру оковитої: «…в районе каждого отдела пограничной стражи обязательно находятся нижние чины, которые с радостью  перенесут через Збруч на своем горбу и груз, и самого нарушителя...» Однак часом знаходився такий пильний, або, швидше, переляканий, як «…солдат пограничной стражи Селюк, чтозастрелил переправлявшегося через реку контрабандиста Богача». ЗісторіїВолочиська: «…процветал в местечке контрабандный промысел, по преимуществу водкой». Про свої враження від кордону нам залишив спогади і В. Крестовський, знаний російський письменник та чиновник у царстві Олександра ІІІ (1881 – 1894 рр.). Він  рахував Волочиськ передовим постом на шляху боротьби з всілякими там лібералами, соціалістами, сіоністами, ляхами та мазепинцями. Стосувалося це і релігії – до нині Росія твердить про свої міфічні канонічні території, а в ті часи й поготів. Царат мав поважні проблеми з впливами  католиків і баптистів. Крестовський шокований – кордон дзюравий, як ситко, —  «вони тут всі в долі!» Австрійські гренцеяггери і російські прикордонники мають свій зиск, тож часами крізь пальці дивляться на різну дрібноту. Крім горілки, від нас носять заборонену літературу, періодику, зброю, одяг, взуття, ювелірні вироби, біжутерію, косметику. До нас таскають – тютюн, рибу (червону та осетри), ікру, керосин, ситець, фаянс, халву. Та найбільше прибутків мають з обох боків Збруча конокради – доки залагоджуються всілякі там «формальності», ті злодії на конях вже далеко. Тут без конфідентів ради дати не годен. Часами крадуть товар, кози і розмаїтий дріб. Ротмістр Кукушкін, з Волочиської бригади, 19.10.1903 року отримав з–за ріки повідомлення, що готується переправа  політичної літератури з Підволочиська та виставив додаткову кількість «секретів». Однак ті «секрети», кому треба, бачили і за них чули. Взагалі то лише у 1905 р. такого «кримінального чтива» було вилучено 153 692 екз. Влас Дорошевич писав, що перед нашою станцією (стаття «Герцен»)  пасажири викидали з вікон вагонів таку масу літератури, що Підволочиськ мав би бути самим читаючим прикордонним містечком. По крайності місцеві курці мали з чого крутити самокрутки, а господині мали чим розпалювати п’єци. «И эту книгу я должен буду выбросить перед Подволочиском в окно, как порнографическую брошюру! Из-за чего? Разве мир не шагнул вперед за те тридцать лет, как умер А.И. Герцен?» Наївний чоловік, хто нині тих «герценів» знає, а «ганебні знимки» і далі в ціні… А ще чомусь до Росії було не вільно возити…квіти. Наші кавалєри, аби зайвий раз не тратитися, ходили на вокзал і там  підбирали розкішні букети для своїх панянок. Попадалися навіть екзотичні орхідеї. У 1911 р. потяг з Підволочиська  на Баку привіз до Києва 1800 патронів, пуд пороху та інше вибухове начиння. Віз то «добро» вірменин Вердинян. 6 серпня 1905 року в Лемберґ було відправлено донесення Підволочиського поліцейського комісаріату про нелегальну діяльність російських підданих, студенток Бейки Медовар та Перли Латкофф.  Нелегальні зустрічі ці есерки проводили з єврейською молоддю вечорами, або ночами на приватних квартирах. За поліцейським представленням виглядає, що мова там йшла прореволюційний терор у Росії. Для пояснень 27 липня їх закликали до поліцайкомісаріату. Виявилося, що вони прибули до Підволочиськаз Швейцаріїза легальними російськими паспортами 21 лютого 1907 р. ПоліцайкомісарКеданвиясняв,на які кошти вони тут проживають, та якоїсь задовільної відповіді не одержав. Їх відпустили, бо на цісаря не грішили,  під негласне спостереження. 3 серпня ці особи подалися на Тернопіль. Поляки не конче любили москалів і робили їм розмаїті збитки. Так, конфіденти (сипачі) російської охранки  Білецький та Близнюк «стукали», що волочиський  та купільський ксьондзи Симон Тадеуш Бабарський і Броніслав Гриневич не правили за здоров’я імператора у день його уродин (5 – 6 травня 1905 р.). Ті ж насміхалися, мовляв дуже сильно шкодують, але  забули про «…пся єго крев моц самодержца росийскєго». Польські ксьондзи сімей не мали, добра не наживали і в разі чого просто переходили ріку. У січні 1907 року австрійська та російська преса повідомляли: «Близ Подволочиска произошла перестрелка между русскими и австрийскими пограничниками. Из Львова для расследования дела выехали представитель наместника Галиции и высший жандармский офицер» Росіяни пишуть, що затримати наших, галицьких контрабандистів, майже неможливо – ті відразу стріляють, але «понтово» — аби їх боялися рухати і ще в нікого не втрафили. Їх «побратими» просто все викидають і відтак стараються «домовитися». Та найбільше «органи» мучили  «прокляті  шпигуни.» У Волочиську на пошті працювали австрійські агенти — їх туди прилаштував шеф підволочиських жандармів Кедан (жандармерія була у нині аптеці п. Коваля). Кедан користувався авторитетом, бо  мав свою агентуру по обидва боки ріки, якраз між шварцівників/пачкарів – закривав очі на їх «витвари». Агенти читали листи, особливо так звані рекомендовані, і так черпали цінну інформацію. Попалися через дрібничку —  «антипко» спокусив витягати з листів гроші. Чимало шпигунів видавали себе за дезертирів – таким був і солдат Новосєлов, що втік з Волочиська за Збруч. Як би буцім великий політикан. Зі Львова керував царською агентурою російський консул Пустошкін.  Він пантрував і за роботою москвофільськи налаштованих священиків – для нас певно, що не без цікавості буде знайти і таке прізвище, як о. Ігнатій Гудіма — «…шпионаж и агитация в пользу «православной церкви» работали рука об руку— все они содержались на русские деньги». У 1907 році Галіцію заповнило море агентів, що працювали… «точильщиками». Арешт одного з них викликав цілий потоп російських «штирлиців». Як шпигуни, так і контрабандисти для важливих повідомлень, аби не лазити щораз через мочариска і не мочити задниці у Збручі, використовували навчених  голубів. Ті голуби, по потребі,  запросто літали до самого Києва і назад. Такий собі Агафонцев, чиновник 17 літ з Орла, вкрав 54 рублі і був затриманий у Волочиську. Заки роздзяви  складали акт — втік за ріку. Який  єврей не водив туди з радістю агафонцевих за троячку? Це ж просто манна — що не кажіть, а свіжа копійчина. Найбільшим успіхом австрійської контррозвідки було розкриття самого небезпечного російського агента – полковника австрійського генерального штабу Редля. У містечку зловтішалися, що московські тайняки дали маху, бо переслали йому з Підволочиська грошовий переказ… рублями. Як у росіян заведено, втішилися, що гайнули «за бугор», запили-загуляли, відтак полінувалися міняти валюту на корони і везти готівку до Львова – тож й «зляли» гера оберста за цапову душу.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

2007–2013
Сайт містечка Підволочиськ
Всі права на статті, ілюстрації, інші матеріали належать сайту містечка Підволочиськ (їх авторам) та охороняються законом України
"Про авторське право і суміжні права".
Публікації авторів можуть не співпадати з думкою редакції cайту містечка Підволочиськ.
При використанні матеріалів посилання на сайт обов'язкове.