Уста мовчать, лиш серце промовляє (роздуми перед Святою Плащаницею) Друк
(0 Votes)
«Гомін Волі» П'ятниця, 26 квітня 2013
Автор о. Богдан Зінченко, член Національної спілки журналістів України   

Храм завмирає, коли для поклоніння виноситься Плащаниця. Глибоко-трепетне хвилювання охоплює всіх. І – безмовність. Бо навіть уславлені проповідники і богослови не могли досить повно висловити усю таїну події, яку споминаємо.

У цей момент згадуємо страждання Спасителя, Його хресну смерть і поховання. Перед нами пройшли всі страхіття Страстей Христових, ми побачили і відчули жорстокість, підступність і чорну невдячність тих, кому Господь і Учитель робив тільки добро і благо, зціляв хворих, воскрешав померлих,захищав гноблених, годував, прощав, відроджував…

У нашому серці й розумі народжуються скорботно  піднесені думки, душа прагне осягнути усе, що відбувається в ці великі, неповторні і святі хвилини. Джерелом побожних думок і почуттів є Ісус Христос, який постраждав заради нашого спасіння. Його невимовна, незбагненна, божественна любов до нас, любов, що і піднесла його на хрест, аби всіх нас духовно відродити і воскресити для життя вічного, небесного.

І ніколи, ні в які години і хвилини життя ми не відчуваємо так сильно цієї любові Божої, як тепер, коли підходимо до Плащаниці, щоб цілувати рани від цвяхів на пречистих руках і ногах Господа, і щоб цілувати Євангеліє, яке так переконливо проливає немеркнуче світло на жертовний подвиг Його.

Уста Спасителя стулені. Він мовчить. Але повинна говорити і полум’яніти наша совість. Адже ми також розпинали і розпинаємо Христа своїм маловір’ям, пристрастями і пороками, забуваючи про Бога і майбутнє життя. Один чоловік часто сповідався і причащався святих Христових Таїн, але щоразу, повертаючись додому, продовжував гріховне життя. І Господь напоумив його. Якось цей чоловік побачив страховисько надзвичайних розмірів, котре почало раптом наближатися  «Хто ти такий?» - запитав переляканий грішник. «Я – той, відповіло страховисько, хто вдарив Ісуса Христа по щоці. І будь-який християнин, який свавільно грішить, зараховується до тих,   що розпинали і ганьбили Христа». Тоді зрозумів чоловік, що він своїм життям ображає свого Господа і відтоді став жити справді по-християнськи.

Тому ми, коли будемо підходити до Святої Плащаниці,  згадаймо всі страждання Господа і з покаянними почуттями наближаймось до цього Живоносного Гробу. Станьмо перед лицем зраненого, змученого Спасителя і дивлячись на голову Його, терном поколоту, скажімо: «Не допущу в думках своїх зради Тебе повіки!».

Цілуючи рани на руках і ногах Христа, скажімо: «Не буду чинити беззаконь, не піду стежкою неправди!»

Дивлячись на серце Ісуса, списом пробите, скажімо: «Полюблю Тебе, Господи, всім серцем моїм і останній мій подих на землі, останній удар мого серця належатиме Тобі!».     А цілуючи святе Євангеліє, обіцяймо: «Усе, що сказав тут Господь, вислухаю і виконаю!».

Разом з благообразним Йосифом і Никодимом, разом з мироносицями поклонімось Страстям Христовим, Його Живоносному Гробу і поцілуймо Його святі рани, з яких витекло для всього світу життя. І якщо ми з таким настроєм духовним підійдемо до цього святого місця, то тут, біля Плащаниці, справді відбудеться наша зустріч з Христом Спасителем. Він почує всі наші добрі прохання і благословить наші задуми і сподівання.